Очищаємо думки

«Слідкуйте за своїми думками, тому що вони стають словами. Вибирайте свої слова, оскільки вони перетворюються в дії. Усвідомлюйте свої дії, оскільки вони стають звичкою. Вивчайте свої звички, так як вони визначають ваш характер. Розвивайте свій характер - він визначає вашу долю».

Отож - думки…  Досить одного слова, щоб у нас уже виникла купа асоціацій. Погані, хороші, мимовільні, як вихор, нав’язливі, приємні, світлі і ще ціла купа варіацій. Думки супроводжують нас всюди. Коли ми просинаємося, плануємо свій день, по дорозі на роботу чи навчання, чи просто в поході в магазин. В нашій голові роїться ціла купа думок: «Чи виключила праску?», «Перекрив кран подачі газу?», «Що подарувати мамі?», «Чого я сьогодні йду до тої школи, і так нічого не знаю…». А про що тільки в маршрутці можна передумати… І про фільм, і про сусіда, водія – такий-сякий, пса, що перебігає через дорогу і створює аварійну ситуацію. Та безліч думок щосекунди. Відслідкувати за ними практично неможливо. Вони як потяг експрес проносяться  в нашій голові на шаленій швидкості залишаючи за собою вихор емоцій.

Думки створюють наше сьогодні. Від них залежить наш настрій, те, як ми спілкуємось з оточенням, як реагуємо на оточуючий світ. Не задався ранок. Поки збиралась на роботу, понадумувала всякого. Поки добралась на роботу, образилась на весь Світ. То з розряду: «Сама придумала – сама образилась» )). Напевне у багатьох таке буває. А потім, якось як по клацанню пальців, переключилась в абсолютно протилежний бік свої роздуми. День, як день, всі живі-здорові, погода супер (хоч і дощ ллє, і то треба), нічого страшного не сталось, а різні невдоволення, то речі тимчасові. Бо ж від нас залежить, допускаємо ми їх до нашого серця, чи ні. Поки вони не пройдуть крізь нас, вони не мають жодного впливу. І тут вже від нас залежить, приймемо ми їх, чи обминемо, не звертаючи уваги.

Напередодні новорічно-різдвяних свят є у нас гарна традиція – прибирати оселю, позбавлятись непотрібних, зайвих речей. Але очистки і затишку потребує і внутрішній будиночок. Його не видно оточуючим, тому «прибирання» в ньому відкладаємо до зручного моменту. Але напевне так робити не варто. Бо якщо вже викидати мотлох з життя, то треба це робити і з думками. Образи, плітки, гнів, втома та багато іншого накопичується і осідає багатошаровим пилом у голові. Часто за тим усім випарпати потрібне і позитивне важко, іноді навіть неможливо. Тому й мусимо пам’ятати про чистоту не лише оселі, а й думок.

Для цього мусимо час від часу докладати зусиль. Очищати думки можемо простими способами.

1. Можна вести щоденник. Туди записувати не лише події, а й відчуття, які їх супроводжують. Такий спосіб дозволяє не тримати усе в голові, а переосмислювати все, що відбувається, дивитись на речі з іншої точки зору. Так ми звільняємо наші думки, вчимось їх висловлювати, формулювати, і таким чином, не накопичувати в своїй голові.
2. Будь-які образи, гнів, негативні переживання можна намалювати, або записати на окремому листку. Після цього можна з ним зробити все, що завгодно – спалити, порвати, зробити літачок і запустити в небо, символічно відпустивши все, що на ньому написано.
3. Якщо людина творча, думки можна очищати, переносячи їх на папір, полотно, створюючи тим самим неперевершені шедеври.
4. Звільняти думки можна й звичайною розмовою. Досить знайти людину, кому можна довірити свої переживання, проблеми, труднощі і поділитись ними з нею. Це може бути хтось з батьків, друзів, священик, просто знайомий, або ж випадковий співрозмовник. Бо ж коли ділимось радістю, вона примножується, а коли горем, воно зменшується. Важливо не тримати свої думки в клітці, а випускати їх на волю. Бо вже згадувалось раніше, що думки – це слова, а в кінцевому варіанті вони творять наше життя.
5. Ще один простий спосіб – тиша. Досить часто заглушаємо себе музикою, шумом, телевізором, чим завгодно, але не тишею, бо боїмося залишитись на самоті, почути себе, побути наодинці з собою. А важливо вміти зосереджуватись на собі, потребах свого організму, своїх думках. Просто прислухатись до того, що промовляє ваша серединка. В психології є такий термін – автотренінг, коли людина докладає зусиль, щоб змінити себе на краще, відпрацювати якісь звички, уміти керувати собою, зокрема своїми думками. Для цього досить вмоститись зручніше і так, щоб ніщо не відволікало (вимкнути телефон, виключити камфорку під киплячим супом і т.ін.), можна підібрати легесеньку інструментальну музику, яка допоможе розслабитись і поринути в себе. Відтворіть в пам’яті улюблену місцину (наприклад: місце відпочинку, берег моря, галявину, ліс, фортецю, чи храм), пориньте у її затишок і красу, приємні моменти, відчуйте спокій, умиротворення. Перші рази буде важко, бо ж голову як рій обсідають думки, але відкидайте їх усі, продовжуючи мандрувати закутками вашої уяви. Зосередьтесь на позитиві, на дорогих вам людях, на радісних та приємних емоціях, на тих моментах, які є справді важливими і неповторними. Бо труднощі на роботі, вимоги керівництва, дрібні непорозуміння, сварки, все це не варте того, щоб витрачати на його обдумування стільки часу і нервів. Все минає, погане теж. Є багато речей, які нам непідвласні, і їх потрібно відпустити, і незчуєтесь, як ситуація вирішиться. Мені дуже подобається вислів, який я чула від однієї людини – «Проблем не існує. Ми самі їх створюємо».

Тому, незважаючи ні на що, ні на будь-які труднощі, залишайтесь оптимістами, позитивно налаштованими на життя. Коли ми усміхнемось перехожому, він мимовільно усміхнеться нам. Давайте робити це життя щасливим. Бажайте подумки людям добра, навіть якщо вони вам пакостять, зупиняйте себе, коли погані думки починають вами заволодівати. Пам’ятайте, поки ви їх не прийняли в своє серце – вони не страшні і не завдадуть шкоди.

І на завершення ще одна цитата Клода Брістоля: «Для того, щоб потрібна думка вкоренилась у Вашому розумі,необхідно повторити її досить велику кількість разів. І як тільки вона там вкорениться – у Вашому житті почнуться фантастичні зміни». 

Творчість - основне покликання людини!

     Усі ми знаємо історію творення світу. Бог працював аж 6 днів і лише на 7, втомлений, але задоволений тим, що бачив, вирішив відпочити. Він створив чудові краєвиди, які населяли тварини, птахи, моря і океани в яких мешкали різні види риб. Він творив дерева, траву, квіти, найдрібніші істоти, невидимі людському оку. А довершенням усього була Людина - розумна, наділена всіма можливостями, щоб розпоряджатись та берегти те, що її оточувало. З вільною волею, щоби обирати між добром і злом. Здатна розвиватись, удосконалюватись, прагнути до святості. Але для цього основного покладеного на неї завдання вона повинна працювати, докладати зусиль, іншим словом – творити.

     Говорячи про творчість з точки зору психології, це створення нового, досі неіснуючого продукту, використовуючи раніше здобуті знання та досвід, як особистий так і минулих поколінь. Такою творчістю є мистецькі полотна Вінсента Ван Гога,  Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Айвазовського Івана. Думаю, ви зможете продовжити цей список. Це музичні твори Йогана Себастьяна Баха, Людвіг ван Бетховена, Вольфгана Амадея Моцарта. Тут ви також без вагань доповните мене. До творчості належать винаходи, якими ми користуємось з вами у повсякденному житті, починаючи від кухонного придання і закінчуючи надсучасними гаджетами. Ми маємо змогу насолоджуватись творами володарів пера. Тут можу навіть не перераховувати. Їх просто безліч, і класиків, і сучасних авторів. Усе це творчість звичних людей які поруч з нами, можливо ви кожного дня з ними зустрічаєтесь, але навіть не підозрюєте про їх досягнення.

     Бог наділив нас талантами, щоб ми їх розкривали, втілювали в життя мрії, робили життя своє та близьких комфортним, мистецьким, естетичним, духовним. У нас для цього є все. Доречним буде пригадати притчу про господаря, слуг та таланти. Одному слузі було дано п’ять талантів, другому два, а останньому - один. Кожен з них по-своєму вирішив ними розпоряджатись. Хтось використовував їх, щоб отримати прибуток для себе та свого пана, а хтось вирішив закопати, бо вважав, що так буде справедливо. Кожен з них отримав свою винагороду – похвалу чи покарання.

    Наше головне завдання – бути творцем, примножувати те, що маємо. А без праці досягти успіху практично неможливо. Кожна людина володіє своїми талантами, які проявляються у неї на різних вікових етапах. Комусь пощастить з дитячих років, якщо умови життя, виховання, навчання та підтримка близьких сприяє цьому. А хтось проявить свою індивідуальність та творчість у зрілому віці. Ще інші просто насолоджуються життям і працею творять щодня, навіть не здогадуючись про це. Адже, як ми згадували, творчість буває різною. Кухар, кондитер тішить людей своїм креативним підходом створюючи кулінарні шедеври і це приносить йому задоволення і щиру поляку від споживачів. Але не варто розчаровуватись, якщо сьогодні Ви не відкрили нову планету, не намалювали картину, не написали бестселер, чи не зробили нічого визначного. Кожен з нас є точно творцем свого дня, атмосфери, в якій перебуває, відносин з оточенням, «ковалем свого щастя», як кажуть у народі. Але для тих, хто шукає себе, свою «родзинку», кілька рекомендації, які, сподіваюсь, допоможуть для самовдосконалення та розвитку.

1. Звертайте увагу на те, що Ви робите. Знайдіть справу, яка викликає приємні емоції, наповнює теплом, спонукає до особистісного розвитку. Те, що Ви найбільше любите може бути саме Вашим видом творчості.
2. Працюйте. Намагайтесь завжди бути зайнятими. Це хороша профілактика ліні і в такий спосіб легше відкрити якісь вподобання, захоплення.
3. Спілкуйтесь. Бог наділив нас мовою, щоб ми могли розуміти один одного. Діліться своїми захопленнями, мріями, планами з оточуючими. Ви неодмінно знайдете однодумців з якими може бути набагато легше досягти омріяного. Хтось може підтримати Вас морально, а хтось поділиться ресурсом, якого недостатньо для прояву творчості (матеріальні блага, можливість навчання, вдосконалення).
4. Долучайтесь до громадської роботи в церкві, своїй громаді, у навчальному закладі. З одного боку це можливість проявити себе, з іншого мати підтримку, рости духовно у своїх починаннях.
5. Не бійтесь. Без спроб і помилок неможливо досягти успіху. Великі і відомі починали з малого. Лише завдяки сміливості і готовності до праці зможемо стати тими, ким мріємо. Не відступайте перед перешкодами. Іноді стіни треба брати штурмом і наполегливістю.
6. Пам’ятайте – творчість, це праця, спрямована на духовний, особистісний ріст, особисте зростання та користь людям.

     Не заривайте свій талант, творіть, бо це прекрасно. І на завершення ще одна притча. Один чоловік був наслуханий про мудреця. Вирішив перевірити наскільки чутки відповідають дійсності. Взяв в руку метелика і прийшов із запитанням: Те, що в мене в руках: живе чи неживе? І думає собі: «Скажи живе, стисну метелика. А неживе - випущу». Мудрець подивився на чоловіка і відповів: «Все в Твоїх руках». Отож, все у Ваших руках. Творіть, отримуйте задоволення і даруйте радість тим, хто Вас оточує!

Бути вдячним просто!

«Взаємна любов, прагнення відповісти добром людині на її ласку і привітність, — називається вдячністю» (Б. Спіноза)

Ми живемо в споживацькому суспільстві, де кожен має певні обов’язки і за їх виконання отримує грошову винагороду. Іншими словами ходить на роботу і має за це зарплату. Тому додаткова плата у вигляді «дякую» уже не передбачається. От щось приблизно таке я почула не так давно від учнів. Відверто кажучи, мене це шокувало. Діти ставляться до оточуючих як до обслуговуючого їх персоналу. Бездушно, зневажливо, я б сказала. Звучить не дуже приємно, а в перспективі взагалі страшно. 

Колись чула закид у свою сторону, що занадто часто користуюсь таким словом: «дякую». Але, на маю думку, будь-яка людина, де б вона не працювала і ким, заслуговує на елементарну вдячність оточення, в якому перебуває. Ми користуємось громадським транспортом і наприкінці подорожі дякуємо водієві за те, що безпечно дістались до місця призначення. Двірникові ще більш приємніше чути такі слова, адже він дбає за затишок і комфорт тих, хто проживає на території його роботи. Це і висловлення йому поваги, визнання необхідності і цінності його праці. Ми дякуємо повару і офіціанту які нас обслуговують у закладах відпочинку. Окрім слів подяки залишаємо чайові. Висловлюємо вдячність словами, коли хтось незнайомий подає руку допомоги в найнеочікуваніший але найпотрібніший момент. О, а яке важливе «дякую» для дружини, мами, яка пів, а то і цілий день простояла біля плити за приготуванням смачненького для своїх рідних (жінки мене зрозуміють;) ). А особливо, коли страва не вдалася. Це також визнання її праці, турбота і повага рідних для неї людей.

Напевне Ви подумали, що важко бути вдячним тоді, коли переживаєш особисту кризу чи закінчення романтичних відносин. Але все це досвід. Коли проаналізувати події уже на «свіжу голову», то розумієш, що були непорозуміння, хтось не так відреагував, хтось був впертий, хтось непоступливий, хтось занадто поблажливий, а у когось зашкалили амбіції і т.д. Але все це дається нам для того, щоб не повторювати цих помилок у майбутньому. Звичайно, якщо ми засвоїмо цей життєвий урок і трішки попрацюємо над собою. Тому подіям, обставинам і людям, які були у нашому житті теж треба бути вдячними. Бо саме завдяки їм ми є тими, ким стали.

Важче приймати втрату близької, дорогої людини, майна чи коштів. Тут агресію можемо спрямовувати на вищі сили, на Бога. Бо такі моменти переживати з вдячністю справді важко. Навіть глибоко віруючий і практикуючий християнин неодноразово нарікає на долю. Лише з часом приходить розуміння, що «все, що не робиться – на краще». У кожного своя дорога, свій хрест. Кожен повинен пройти її гідно і з вдячністю. Пригадалась мені притча про двох чоловіків. Кожен мав свого хреста, ніс його. Одному він здавався вкрай важким і практично непідйомним. От так протягом дороги він його вкорочував, а коли дійшов до кінцевої мети, зрозумів, що даремно. Вона стала для нього недосяжною. Тому ми повинні пам’ятати і бути вдячними, що незважаючи ні на що, ми в опіці Божого Сина, іноді він несе нас на руках, хоча нам здається, що ми на цій дорозі самі.

Тому спробуймо від сьогодні бути вдячними за ранок, за сонце, за життя, за рідних і близьких людей, за бабусь і дідусів, за можливість працювати і приносити користь людям, за роботу тих, хто нас оточує, за перешкоди, бо вони нас загартовують, за посмішку перехожого, за дітей-розбишак, за… безліч дрібниць, з яких складається наше життя. Показуймо нашим дітям приклад вдячності. Навчаймо їх цінувати чужу працю, а не лише тих, хто поруч. Вони наше майбутнє. Адже так приємно, коли хтось каже Вам таке просте, але таке важливе слово «ДЯКУЮ». І не має значення, кому воно сказане, людині, чи Богу. Воно наповнює наше серце радістю і допомагає відчути себе потрібними. Для когось це вартісніше грошей.

«Будьте вдячні за те, що маєте зараз. Коли ви почнете думати про все, за що ви вдячні у вашому житті, ваші думки повернуться до вас у вигляді безлічі нових речей і подій, що вселяють відчуття вдячності. Вам потрібно тільки почати, а закон тяжіння підхопить ваші вдячні думки і принесе вам ще більше подібних.» Ронда Берн

 Будьмо вдячні одні одним, і зробімо цей світ щасливішим!

Чесність.....

    В сучасному світі наявність даної риси в людини викликає захоплення. Так часто зустрічаємось на життєвому шляху з брехнею, обманом, неправдивими свідченнями, байдужістю та відстороненістю оточення від проблем. Зустрічаємось з цим переглядаючи новини та телепередачі, читаючи газети, журнали, та ознайомлюючись з іншими ЗМІ. Вже практично неможливо відрізнити, де з того потоку інформації правда, а де ні. З екранів чуємо постійні обіцянки, докази тих чи інших подій. Але аналізуючи все побачене і почуте, робимо висновок, що вірити цим джерелам неможливо. І все тому, що відсутнє почуття довіри, яке можна заслужити, будучи чесним і  дотримуючись обіцянок.

     Бути чесним не так вже й легко, а з іншого боку, не настільки важко. Дуже люблю фразу (дослівно правда не пам’ятаю як вона звучить, але зміст приблизно такий) – «Мені не потрібно запам’ятовувати купу інформації, що саме і кому кажу, бо усім кажу правду». А й справді, коли ми можемо бути правдивими і висловлювати свої думки вголос, це надає нам відчуття свободи, незалежності від подій та обставин. В такому випадку добре нам, але не завжди приємно тим, до кого скерована наша чесність. Але бувають ситуації, коли ми готові пожертвувати власним спокоєм, лиш би не образити близьку нам людину, аби не завдати їй клопоту. В пріоритеті почуття тих, за кого ми хвилюємось, переживаємо.

    В нашому близькому оточенні та суспільстві ми цінуємо тих, хто чесний. І зустрічаємось з такими ситуаціями щодня. Приємно, коли продавець не обрахує при покупці товару, а покупець при перерахунку решти виявить надлишок і поверне його; коли при вступі в навчальний заклад не вимагають додаткової оплати; коли при вирішенні некомпетентних нами питань фахівці не користають з нашого незнання і не обдурюють; коли на запитання про якість дорогого товару, який викликає сумнів, почуємо не запевнення в його супер можливостях, а реальну оцінку, бо без мінусів неможливо та й ще безліч різних прикладів.

     Чесність в бізнесових справах – запорука успіху усіх: керівників, підлеглих, клієнтів і сфери, в яку спрямована конкретна діяльність. З чесними і правдивими людьми приємно вести будь-які справи. На них можна покластися у відповідальні моменти, їх обирають в партнери, спонсори, вони користуються авторитетом, довірою, визнанням та повагою.

    Особливо цінною є дитяча чесність. Її потрібно виховувати змалечку і докладати до цього неабияких зусиль. В сім’ї в першу чергу має бути особистий приклад батьків, які для своїх дітей будуть друзями, людьми, яким можна довіряти у всіх відношеннях та ситуаціях. А довіра формується лише тоді, коли за провини є справедливе і чесне покарання, а за досягнення – нагорода. Бо діти брешуть, коли бояться своїх батьків, коли в тих немає часу розбиратись в правдивих обставинах і покарання призначаються незалежно від ситуації і її вирішення. Особлива заслуга батьків, коли в прикрій ситуації дитина чесно визнає свою провину, навіть коли ті знають правду, і отримає за це похвалу. Чесність потрібно заохочувати і підтримувати усіма можливими способами.

     Найважче бути, напевне, чесним з самим собою. У кожного в певній ситуації спрацьовує механізм самозахисту від самого ж себе. Ми себе любимо, шкодуємо, виправдовуємось у власних очах. Вміння чесно визнавати власні недопрацювання, поразки, неправоту, справедливо оцінювати ситуацію і її учасників, не шукаючи винними у цьому інших заслуговує на похвалу.

    Будучи християнином, особливо практикуючим, чесність з переліку багатьох чеснот, повинна бути чи не найпершому місці. Людина, яка відвідує храм в неділі і свята, не раз є прикладом доброго і правдивого життя. Дивлячись на неї, оточення так чи інакше оцінює її з різних ракурсів і в різних сферах. Дуже прикро, коли християнин не дотримується принципів чесності. Тоді думка про нього і про громаду, до якої він належить, є негативною. Звичайно, по одній людині судити не зовсім вірно, але так влаштоване людство. Заслужити довіру потім буває досить складно.

    Чесним потрібно бути з Богом, і не лише в приватній молитві, а й перед сповідником, який є посередником між людиною і Господом. Проте іноді є речі, про які сповіднику соромно признатись, особливо коли це активний парафіянин храму. Виникає думка: «А що ж священик подумає про мене?». Такі думки потрібно зразу ж відкидати. Ми люди, нам властиво помилятись. Сповідь це і є той місточок, завдяки якому ми можемо крок за кроком йти до досконалості, святості, просити прощення та навернення. Та й знаємо, що без відвертості, правдивості, сповідь наша може бути неважною. Тому чесність в тайні покаяння є настільки важливою.

    Але в житті бувають моменти, коли чесність може стати не стимулом а вироком. І в даній ситуації я сама не можу вибрати однозначно правильного варіанту. Його напевне й неіснує. А стосується це людей важкохворих. Є люди, які дуже переймаються і все глибоко приймають до серця. В одних ситуаціях лікування проходить успішно і неодноразово, але нав’язлива думка не дає спокою і хвороба повертається щоразу. А в інших випадках повідомлення про якусь хворобу, можливо навіть і не настільки страшну, викликає в людини повну апатію і відсутність бажання боротись за власне життя. Такі люди мало того, що собі не допомагають ніяким чином, не дають цього зробити рідним. Вони настільки входять в ситуацію своєї недуги, що це може навіть пришвидшити її розвиток і призвести до найгірших наслідків. Є люди, яким знання, усвідомлення і розуміння свого стану надає сил для боротьби, для життя, навіть якщо воно занадто коротке. Вони стають світлом і своєрідним прикладом для близьких, надихають їх на звершення того, на що не зважувались протягом усього попереднього життя. А якщо глянути з іншого ракурсу, кожна людина заслуговує на те, щоб з нею були чесними. Це її життя, і вона має повне право зробити свій особистий вибір.

   Одне сказати можу точно, чесність - риса гідних, сміливих, наполегливих, відкритих та щирих людей. Будьмо чесними самі з собою і нашими близькими, тоді нам точно не доведеться запам’ятовувати купу інформації... Бо як-то кажуть: Не той друг, що медом маже, а той, що правду каже.

Щоб навчання приносило задоволення

   

        ........ навчання є навчання. Від нього нікуди не дінешся, бо в першу чергу - це Ваш обов’язок як громадян нашої держави. Так, як батьки мають обов’язок працювати, щоб забезпечувати сім’ї, самореалізовуватись як фахівці, так само Ви маєте обов’язок перед батьками та державою навчатись, щоб досягти успіху, стати гідною Людиною та повноцінним членом суспільства.

        Постає питання, що можна зробити для того, щоб навчання було не каторгою, а приносило задоволення, стало улюбленою справою, викликало захват та приємні емоції? Відповідь – так. Але зробити це можете тільки Ви. Ніхто інший не заставить думати, що навчання це свято, поки Ви самі не будете так вважати. Звичайно потрібно докласти зусиль, щоб навчання таки стало улюбленою працею і приносило задоволення, але воно цього варте. Бо куди приємніше думати, що це робота із задоволенням і для задоволення потреб, аніж кожного разу заганяти себе нагайкою до книжки.

        Тут дуже доречна є притча-розповідь: «Один чоловік щодня вставав з ліжка, збирався на роботу, чекав на зупинці потрібний йому транспорт, щоб дістатись до місця роботи. Протягом усього цього часу його супроводжували думки: «О, знову ця клята робота, недолугі співробітники, тиснява в транспорті, зіпсований день через чиюсь помилку, надокучливі дзвінки, нічого не можуть вирішити без мене… ». І так тривало з дня в день. Ангел, який сидів на його плечі- пошепки сказав: «Це твої бажання. Мушу виконувати». 

       Від наших думок залежить наш сьогоднішній день, наша праця, настрій. Ось чому так важливо, щоб все, що ми робимо - працюємо, навчаємось - приносило задоволення, спокій, хороші емоції, просто викликало посмішку. Тому Вам на замітку кілька коротеньких рекомендацій, як можна зробити навчання улюбленою працею, яка б викликала бажання творити, розвиватись і досягати мети.

1. Для ефективного засвоєння знань і отримання задоволення від навчання – визначте мету, заради чого Ви це робите. Якщо досі не знаєте, чим хотіли б займатися в житті – шукайте себе. Без мети справді важко навчатись. Якщо вважаєте, що знання з деяких предметів недоречні і точно в житті не згодяться – помиляєтесь. Все, що пропонується  і надає можливість вибору майбутньої професії, фагу, спеціалізації. Бо звідки ж би Ви знали, що хочете бути математиком, архітектором, фармацевтом, якби не вивчали предметів у школі і не надали їм перевагу, або мали талант до тієї чи іншої галузі?

2. Зосередьтесь на головному – на знаннях, а не на винагороді за них. Не очікуйте отримати високий бал за виконану роботу, вивчений матеріал. Ваші очікування можуть не виправдатися. Оцінка річ суб’єктивна.

3. Зосередьтесь на предметі, який Вам викладають, а не на особі, яка це робить. Не завжди люди, які нас оточують, нам приємні. Але вони можуть бути цінними в питанні навчання, подачі матеріалу, передачі досвіду з того чи іншого предмету чи справи.

4. Створіть затишну атмосферу вдома при виконанні домашніх завдань. Якщо Ви краще засвоюєте матеріал під музичний супровід, включіть улюблені твори, приготуйте собі смачнющий чай, вдягніть зручний одяг, чому б ні? Будь-яка праця може приносити задоволення, покращувати настрій, якщо вона улюблена, навіть навчання. Зробіть його таким.

5. Визначайте для себе реальні завдання для виконання в певний проміжок часу. Не намагайтесь перевершити себе. Нехай це буде менше, але якісніше, аніж багато, але всього по-трошки.

6. Знаходьте час для відпочинку. Коли відчуваєте, що «застрягли» на чомусь, зробіть перерву, переключіться ненадовго на зовсім інші дії, не пов’язані з навчанням (приділіть увагу домашнім улюбленцям, полийте вазони, помийте посуд, займіться улюбленою справо.).

7. Завжди будьте чимось зайняті. Приймайте участь у громадському житті школи, відвідуйте гуртки, секції, спортивний зал, танцювальні заняття. Окрім того, що це дозволяє Вам правильно розвиватись, формувати світогляд, надає можливість для самореалізації, це ще й хороша зміна виду діяльності. Це дозволить Вам відпочивати від навчання, але із задоволенням та користю для себе.

Зберігайте спокій, хороший настрій, посміхайтесь оточуючим, займайтесь улюбленими справами, мрійте. Мріям властиво збуватись. Успіхів Вам у навчальному році, отримуйте задоволення від життя, бо воно прекрасне!

Ніколи не зупинятись…

     Рух це частина нашого життя без якої воно просто неможливе. Це не лише дія, наприклад, піти в магазин, але й процес, який відбувається щосекунди. Все довкола змінюється, день змінює ніч, пори року, настрій, погляди, думки, досвід і ще безліч усього. У цій круговерті подій ми просто не маємо права зупинятись лише тому, що нам так добре. Зупинитись, не маю на увазі просто перепочинок, а розвиток особистості, що має на меті вдосконалення, досягнення.

   У житті стається безліч ситуацій, внаслідок чого не раз опускаються руки. В нас досить подивитись випуск новин, то захворіти можна. Майже завжди про якість природні катаклізми, то топить, то снігом засипає, то градом закидає, то спека висушує все до щенту. Як не вбивство, то автокатастрофа, то ще який нещасний випадок. Ми, молодь, ще можливо, не так підпадаємо під цей негативний вплив, а от старше покоління переймається усім, співпереживає. Ой як часто можна почути від них фразу на зразок: «А колись було…». Так, власне, було. І так, як було вже точно не буде. Не буде хліба за 16 копійок, молока за 20 копійок чи шкарпеток за 6 копійок. І саме таке неприйняття і часте повертання у минулі часи найбільше шкодить. 

    Людям важко дається усвідомлення безповоротності часу і його нових вимог, продиктованих прогресом. Так, до змін пристосовуватись важко. Зона комфорту, до якої ми звикли, бере верх, а вихід з неї у невідоме, вселяє страх.

   Мала досвід спілкування з ув’язненими жінками. Обставини склались так, що вони потрапили у виправну колонію, хто вперше, а хто й ні. Хтось свідомо обрав такий шлях, а хтось просто був, як то кажуть, «крайній». Але на цьому життя не зупинилось. І вижити, пройшовши цей шлях, можна лише тоді, якщо рухатись далі. Не зациклюватись на події, а усвідомити проблему, працювати над собою, зробити «роботу над помилками» і гідно вистояти у випробуванні. Це, звичайно, не усім вдається, але це вже вибір людини, свідомий вибір. Так приємно чути, що ув’язнення не стало вироком для людини. Вона після виходу на свободу телефонує і розповідає про влаштоване життя, створену сім’ю, плани на майбутнє. Це і є найбільший приклад того, що за жодних обставин життя не завершується. Як сказав одного разу Джоні Депп: «Виходу немає лише з гробу, так що не скигліть». Для мене це тепер мотиваційна фраза. Немає безвихідних ситуацій, є люди, які не бажають шукати вихід.

    Так, звичайно, якщо сказати цю фразу людині, яка втратила когось близького, рідного, дорогого, то вона напевне не зрозуміє. Її життя обірвалось в мить, стало з ніг на голову, вийшло з усталеного ритму, і тепер, здається закінчилось назавжди. І потрібно дати людині пережити цей момент, усвідомити ситуацію, переоцінити. Але важливо не дати заглибитись у себе і у своє горе. З такого стану виходити вже дуже важко. В такі моменти важлива підтримка рідних, друзів, близьких, небайдужих людей. Донести необхідність продовжувати робити те, що й робив до цього: працювати, виховувати дітей, доглядати батьків, займатись улюбленою справою. І в жодному разі не жертвувати собою чи докоряти за те, що живеш, а той, хто був так дорогий пішов з цього світу.

    Рухатись вперед ми зобов’язані хоч це неабияка робота над собою. Заспокоюємо себе і виправдовуємо свою лінь тим, що ми прості смертні і нам багато не під силу. Проте, маючи вільну волю, мусимо робити правильний вибір, бо відповідальність за своє життя несемо самі, а не хто інший. Немає на кого нарікати, що бідні, нещасні, живемо не у тій країні і ще хтозна в  чому. Але завжди шукаємо винних, лиш не себе. А що конкретно зробили, щоб покращити свої умови? Роботу змінювати боїмось, бо стабільність понад усе. А що зробили, щоб стати щасливішими, принаймні кожен для себе? Для цього взагалі, як а мене, потрібно зовсім небагато. Посмішка близьким зранку, добре слово, позитивні думки, розвиток своєї особистості. І, найголовніше, напевне, мати мету, мрію. Зростання в будь-якому плані, досягнення найпростішої мети, маленькі перемоги над собою, позбутися поганої звички, натомість напрацювати позитивну,  це маленькі кроки, які щодня роблять нас щасливими. Так, невдачі бувають, вони, я б сказала, повинні бути, бо і є тим рушієм змін. Вони загартовують нас, формують особистість, світогляд, дають досвід. Іноді стають величезними перешкодами на шляху, але незважаючи на все, ми повинні жити, творити, рухатись, і в жодному разі, не зупинятись.  Ну… хіба на маленький перепочинок, щоб зі свіжими силами братись до роботи і досягати нових вершин!