четверг, 30 апреля 2020 г.


Навички запобігання ескалації та розв’язання конфліктів (короткий опис, приклади)
Мудра людина завжди знайде спосіб, щоб не почати війну
Ямамото І.,
адмірал флоту


Конфлікти є невід’ємною частиною людських стосунків. Найчастіше вони виникають через те, що кожна людина є унікальною, має відмінні від інших погляди, вподобання і переконання, власні інтереси й бажання, які можуть вступати у суперечність з інтересами та бажаннями інших.
Для успішного вирішення конфліктів потрібно володіти багатьма життєвими навичками: самоконтролем, умінням слухати і говорити, висловлювати свої почуття, враховувати думки опонента. Ці вміння допоможуть зменшити кількість стресів у житті, підвищать авторитет, популярність, рівень упевненості та самоповаги.

Типи конфліктів

Слово «конфлікт» походить від латинського слова «confliktus» – зіткнення.



Конфлікт – це зіткнення протилежних думок, поглядів, інтересів, прагнень, дій, планів у свідомості й поведінці окремої людини, різних індивідів або груп людей.



Існують чотири основні типи конфліктів: внутрішньособистісний, міжособистісний, конфлікт між особистістю і групою, міжгруповий конфлікт.
Внутрішньоособистісний конфлікт – це стан, у якому людина має суперечливі і взаємовиключні мотиви, цінності та цілі, з якими вона на цей момент не може впоратися. Внутрішньоособистісний конфлікт виникає, коли бажання і вимоги до себе не збігаються з можливостями для їх досягнення, коли вони розходяться з почуттям обов'язку, коли поведінка людини суперечить її моральним принципам.
Міжособистісний конфлікт – це зіткнення людей із різними поглядами, цілями і характерами, темпераментами, яким складно знаходити спільну мову одне з одним. Міжособистісний конфлікт може виникнути в боротьбі за вплив і авторитет серед інших людей.
Конфлікт між особистістю і групою виникає, якщо особа займає позицію, що відрізняється від позицій групи.
Груповий конфлікт виникає через суперечності двох різних соціальних груп.

Стадії розвитку конфліктів

У розвитку конфліктів виокремлюють п'ять стадій:

1.     Виникнення конфліктної ситуації відбувається при зіткненні людей, інтереси і переконання яких істотно різняться.
2.     Усвідомлення конфлікту відбувається тоді, коли хоча б один із його учасників починає відчувати дискомфорт у спілкуванні з іншими, критично й недоброзичливо відгукується про них або уникає контактів з ними.
3.     Початок відкритого протистояння – момент, коли один з учасників зважується на заяву або погрозу. Інший у відповідь також починає діяти: захищатись або нападати.
4.     Ескалація конфлікту. На цьому етапі сторони відкрито заявляють про свої позиції. Вони можуть і не розуміти глибинної сутності конфлікту. Сторони часто вдаються до конфліктогенів – слів або дій, які посилюють конфлікт.
5.     Завершення конфлікту можливе в разі його вирішення, втрати інтересу учасників до предмета протистояння або відсторонення одного з опонентів.

Як запобігти ескалації конфлікту



Конфліктогени – це слова або дії, які провокують чи розпалюють конфлікт.



Конфліктогени посилюють емоційне напруження, ображають, породжують бажання захищатися. Найбільша небезпека в тому, що конфліктоген провокує у відповідь новий конфліктоген, а той, своєю чергою, – ще один, і так далі. Кожен наступний конфліктоген діє сильніше за попередній. Так утворюється конфліктний ескалатор (мал. 1).


Для попередження конфліктів потрібно пам'ятати два основні правила:
1.     Намагайтеся не використовувати конфліктогени.
2.     Не піддавайтеся на провокацію конфлікту (не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген).


Мал. 1. Конфліктний ескалатор

Способи розв’язання конфліктів

Існують п’ять основних способів розв'язання конфліктів: відсторонення, поступка, боротьба, компроміс і співпраця.
У більшості ситуацій найкраще вирішувати конфлікти через переговори. Однак іноді ліпше відсторонитися від конфлікту чи піти на поступки або рішуче відстоювати свою позицію.
Відсторонення від конфлікту – людина висловлює небажання брати участь у його врегулюванні і захищати власні інтереси. Конфлікт залишається нерозв’язаним і через деякий час може спалахнути знову.
Коли краще відсторонитися від конфлікту:
·         коли всім потрібно заспокоїтися;
·         коли потрібно продумати аргументи;
·         коли немає шансів залагодити суперечку.
Поступка – це спроба пом'якшити конфліктну ситуацію та зберегти стосунки, поступаючись тискові опонента. Пристосування може бути застосовано до конфліктних ситуацій у стосунках між учнем і вчителем, дітьми і батьками, начальником і підлеглим, близькими друзями, подружжям, коли поступається сторона, яка не хоче засмучувати іншу. При цьому одна сторона почувається у програші, оскільки відмовляється від своїх інтересів, бажань, своєї позиції, а інша задоволена тільки результатом, але обидві сторони не задоволені стосунками.
Коли варто поступитися:
·         коли розумієш, що не маєш рації;
·         коли предмет спору важливіший для інших, ніж для тебе;
·         коли розумієш, що втратиш від цього конфлікту набагато більше, ніж знайдеш;
·         коли небезпечне будь-яке загострення стосунків (наприклад, у ситуації виживання).
Боротьба – це управління конфліктом через тиск, застосування влади або сили , щоб змусити прийняти свою позицію. До боротьби вдається той, хто має переваги   у фізичній силі, в підтримці з боку інших, у статусі і правах, матеріальних та інших можливостях. Задоволення від такого рішення конфлікту отримує тільки сторона конфлікту, яка прагне добитися свого за будь-яку ціну, але й вона в результаті програє, адже таких людей уникають і не бажають з ними мати справу.
Коли варто рішуче боротися:
·         якщо рішення конфлікту іншим способом може зашкодити тобі або близьким;
·         якщо опонент може отримати несправедливі переваги;
·         коли даєш відсіч зловмисникам.
Компроміс – це врегулювання конфлікту через взаємні поступки. На компроміс   ідуть люди, які готові врахувати інтереси і бажання інших, щоб отримати щось для себе. В результаті компромісу сторони не отримують повного задоволення, але зберігають стосунки.
Співпраця передбачає спільний пошук рішення, яке відповідає інтересам усіх сторін.  Обидві сторони хочуть спільно розв’язати проблему, готові обговорювати суть конфлікту для пошуку рішення, яке влаштовуватиме всіх. Як наслідок— стосунки зміцнюються. Співпраця – найкращий спосіб вирішення конфліктів.

Поради щодо ефективного розв’язання конфлікту


·         З’ясуйте, що призвело до конфлікту: дії іншої сторони або ваше нерозуміння ситуації. Припускайте краще, намагайтеся з'ясувати, що мав на увазі опонент. Ставте правильні і тактовні запитання.
·         Відстоюйте свою позиціюале не тисніть на співрозмовника. Не вимагайте, щоб людина змінилася. Тиск обмежує можливості обох сторін і не сприяє вирішенню конфлікту.
·         Стежте за тим, що говорите. Не принижуйте опонента, не узагальнюйте (не використовуйте слова «завжди» і «ніколи»), говоріть про конкретні речі, вирішуйте основну проблему, не чіпляйтеся за дрібниці.
·         Стежте за своїми емоціями, не ігноруйте їх, але й не дозволяйте їм керувати вашою поведінкою. Говорячи про те, що ви відчуваєте, ви пояснюєте опонентові вашу позицію («Мене дуже засмучує, коли люди порушують свої обіцянки. Будь ласка, краще не обіцяй того, чого не можеш зробити»).
·         Не бійтеся йти на поступки. Поступка не означає поразку, а дає змогу продовжити діалог. Гнучке і творче ставлення до ситуації –одна з умов управління конфліктом.


Навчання навичок розв’язання конфліктів у школі

Значну частину свого життя дитина проводить у школі. Тут вона не лише отримує нові знання, а й спілкується з однокласниками, вчителями. Як вирішувати конфлікти, які бувають види та наслідки конфліктів і як навчитися уникати їх, можна дізнатися на тренінгах, що їх проводять на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.
Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів та в рамках виховних годин у 10 (11) класах. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок у рамках освітнього процесу.

Тренінги для початкової школи
2 клас
Тренінг 6. Як помиритися з другом. На цьому уроці діти аналізують причини та наслідки конфліктів між друзями, пояснюють, чому важливо зберігати дружбу, демонструють алгоритм примирення з другом, наводять приклади віршів-мирилок.
3 клас
Тренінг 6. Як залагодити конфлікт. Відпрацьовують уміння мирно розв’язувати конфлікти, обговорюються випадки, в яких варто поступитися, коли треба шукати взаємовигідне рішення, пояснюють, чому не можна дражнитись і обзивати інших. Діти вивчають правила мирного розв’язання конфліктів.

Тренінги для основної та старшої школи
6 клас
Тренінг 8. Види і наслідки конфліктів. У ході заняття учні вчаться розпізнавати конфлікти поглядів і конфлікти інтересів, демонструють уміння толерантно ставитися до чужих поглядів та смаків, вивчають способи розв’язання конфлікту інтересів.
Тренінг 9. Як владнати конфлікт. Діти вчаться запобігати ескалації конфліктів, уникати конфліктогенів, демонструють навички самоконтролю у конфліктних ситуаціях, усвідомлюють відмінності між поняттями «Я-повідомлення» і «Ти-повідомлення», ознайомлюються з алгоритмом конструктивного розв’язання конфліктів.
7 клас
Тренінг 6. Конструктивне розв’язання конфліктів. Учні вивчають стадії конфліктів, вчаться уникати їх ескалації. Демонструють уміння вибирати адекватний спосіб розв’язання конфліктних ситуацій у підлітковому середовищі.
10 клас
Тренінг 3. Запобігання та розв’язання конфліктів. На цьому уроці учні демонструють уміння використовувати різні стратегії ведення переговорів і розв’язання конфліктів, називають стилі поведінки в конфлікті, наводять приклади ситуацій, у яких рекомендовано використовувати той чи той стиль розв’язання конфлікту.

Список використаних джерел:
1.     Основи здоров'я: Підручник для 6 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.— К.: Алатон , 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://autta.org.ua/files/files/%CF%B3%E4%F0%F3%F7%ED%E8%EA%206%20%EA%EB%E0%F1%20(1)(1).pdf
2.     Основи здоров'я: Підручник для 7 класу [Електронний ресурс] / І. Д.Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко.—К.:Алатон, 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9Wcc0N0dk1oVmxTbE0


среда, 29 апреля 2020 г.


5.3 Навички емпатії (короткий опис, приклади)
Емпатія означає взутись у взуття іншого, відчути його серцем, подивитися його очима.
Даніель Г. Пінк
Емпатія – річ інтуїтивна, але також – це те, над чим можна працювати інтелектуально.
Тім Мінчайн



Якісний процес комунікації неможливий без емоційного контакту співрозмовників. Емпатія як особливий спосіб розуміння іншої людини є невід’ємною частиною такого контакту. Емпатію також вважають вагомим чинником морального розвитку особистості. Її розглядають як ефективний засіб розкриття і засвоєння моральних норм, вона сприяє розвитку гуманних взаємин, альтруїстичного стилю поведінки. Емпатійне співчуття, співпереживання виступає мотивом у допомагаючій діяльності, а також розглядається як один із засобів обмеження людиною своєї агресивності. І, нарешті, емпатія – неодмінна умова розвитку особистості, ознака її емоційної та соціальної зрілості.

Поняття емпатії

Емпатія (грецьк. em – всередині, pathos – почуття) розглядається у двох площинах: як процес або стан і як стійка здатність (навичка) особистості, що розвивається у процесі соціалізації. Емпатія як здатність – це вміння осягати душевний стан, переживання іншої людини, розуміти її емоційну мову, відгукуватися на психологічний стан. Також це інтуїтивне розуміння психологічного настрою, вміння перебрати на себе роль іншої людини, зрозуміти її приховані мотиви, душевне метушіння, ототожнення своїх почуттів з емоціями іншого і разом з тим усвідомлення їх винятковості, індивідуальності.
Поняття «емпатія» у 1909 році ввів у психологію Е. Тітченер, позначаючи ним розглядання ситуації з погляду співрозмовника, розуміння його емоційного стану. Попри те, що впродовж тривалого часу емпатію досліджують фахівці із філософії, психології, педагогіки, медицини, лінгвістики, цей феномен ще не повністю зрозумілий. Це свідчить про те, що емпатія — доволі складний процес.
Згідно з дослідженням К. Роджерса, емпатійний спосіб спілкування з іншою людиною означає входження в особистий світ іншого і перебування в ньому «як удома». Це схоже на ситуацію, коли людина начебто тимчасово живе іншим життям, делікатно перебуває в ньому без оцінювання і засудження.
Багато науковців визначають емпатію, як найважливіший чинник формування допомагаючої поведінки. Наприклад, Бейтсон стверджує, що більше людина схильна до співпереживання, то вища її готовність допомогти в конкретному випадку.
Емпатійність виявляється у:
·         терпимості до вираження емоцій іншими людьми;
·         намаганні зрозуміти внутрішній світ співрозмовника;
·         готовності адаптувати своє сприймання конкретної ситуації до сприймання її іншою людиною для кращого розуміння того, що з нею відбувається. Відсутність емпатії або її низький рівень свідчать про байдужість людини, її емоційну черствість [4].
У психології емпатію розглядають, як єдність емоційних, когнітивних та вольових процесів. Серед видів емпатії виокремлюють такі:
1.     емпатію емоційну – реакцію афективного типу, основану на механізмах проекції та наслідування моторних та афективних реакцій іншого; готовність відгукнутися на почуття і душевні хвилювання.
2.     емпатію когнітивну – що грунтується на розумових процесах: здатності інтенсивно проаналізувати інформацію про співрозмовника, готовність зрозуміти і прийняти його позицію, а також здатності передбачити його психологічні реакції в конкретних ситуаціях.
3.     емпатію поведінкову – реакція вольового типу, виражається у мотивації до альтруїстичної допомагаючої поведінки на користь іншої людини, спрямованої на поліпшення її емоційного стану.

Рівень емпатії

За допомогою психологічних тестів можна визначити власний рівень емпатії. Діагностика емпатії умовно поділяє людей на три рівні.

1.     Низький рівень. Людина відчуває труднощі у спілкуванні, не вміє співпереживати, емоційно відгукуватися на почуття. Не розуміє вчинків, скоєних під впливом душевних поривів.
2.     Середній рівень. Людина тримає під контролем свої почуття, думки, емоції, не завжди здатна поділитися наболілою душевною проблемою. Розуміє емоційні метушіння інших людей, але вважає, що не варто виставляти свої почуття напоказ.
3.     Високий рівень. Людина відчуває яскравий емоційний відгук на переживання. Часто не відокремлює свої емоційні проблеми від проблем інших людей, однаково співпереживає близьким і стороннім людям.

Багато професій потребують високого рівня емпатії. Насамперед, це робота, пов'язана зі спілкуванням. До прикладу, менеджери всіх рівнів, лікарі, педагоги, психотерапевти, продавці, перукарі. Вважають, що жінки більш схильні до проявів емпатії, ніж чоловіки. Проте це не є характеристикою статі. Так заведено, що від дівчат очікують співчутливішої поведінки, а також більшого прояву уваги. А от чоловікам не прийнято бути емпатійними. Та це лише упередження. Є велика кількість чоловіків із високим рівнем емпатії, і ,навпаки, жінок, у яких рівень емпатії недостатньо розвинений.

Порушення рівня емпатії

Дітям із високим рівнем розвитку емпатії притаманні такі риси, як чуйність, уважність, інтерес до партнера, толерантність, здатність до співчуття та реальної допомоги, тактовність, ввічливість. Однак високий рівень емпатії молодших школярів, із властивими їм надмірною чуйністю, вразливістю, переважно емоційним сприйманням проблем інших, може призвести до певного відчуження від власних інтересів та переживань. Підвищена потреба в любові часто стає причиною конформності, невміння будувати адекватні рольові стосунки у шкільному середовищі, відстоювати себе. Подібна стратегія може заважати процесу соціально-психологічної адаптації дитини.
Як приклад порушення розвитку емпатії можна розглянути поведінку учасників конфліктної ситуації. Зазвичай, у конфлікті з агресивними проявами присутні жертва та переслідувач. Представниками агресивної сторони переважно є люди з недорозвиненою емпатією, а в ролі жертв постають особи із завищеною, порівняно із більшістю, диспозиційною терпимістю. Як це не дивно, але вони співчувають своїм кривдникам, щоправда, в основі такого співчуття є страх перед кривдником та невпевненість у власних силах. І їхній завищений рівень емпатії в цьому випадку формується як компенсаторний механізм, своєрідний психологічний захист. Якщо конфлікт не надто тривалий у часі або щойно почався, підліток із завищеною емпатійністю стверджує, що він «не хоче образити…/йому шкода того…», хто виявляє до нього агресію.
Діти з недостатнім розвитком емпатії емоційно бідніші та більш закриті від своїх адаптованих однолітків, вони не навчені особливо розрізняти різні емоційні стани інших людей, їхні почуття. Доволі часто ці діти просто не знають, як це: співпереживати, відчувати, розуміти, підтримувати, цінувати гідність іншої людини. Їм більше притаманно задовольняти власні потреби та вирішувати конфлікти за допомогою агресії. Причиною того є низький мотиваційно-установчий рівень готовності до життя в колективі, через агресивність, замкненість або тривожність, недостатній загальнокультурний та соціокультурний розвиток у результаті педагогічної занедбаності дитини.
Однак у структурі емпатії як у надміру, так і в недостатньо співчутливих дітей простежується дещо спільне − дисбаланс її компонентів. Як надмірне домінування (у високоемпатійних), так і недорозвиток (у малоемпатійних) будь-якого компонента емпатії— емоційного, когнітивного чи поведінкового,— порушує рівновагу у структурі емпатії, спотворює її розвиток та призводить до переродження її в інший феномен чи навіть негативну рису особистості [7].
Тому адекватний рівень емпатії є важливим складником гармонійного розвитку особистості.
Недостатня емпатійність дитини може бути ознакою психічного розладу і соціопатії. Дослідники у такому разі говорять про «бездушність-неемоційність» дітей, що означає недостатність емпатії, каяття і почуття провини, неглибокі емоції, агресивність і жорстокість, байдужість до покарання. Безсердечні і неемоційні діти без проблем завдають біль іншим, щоб отримати те, чого хочуть. Якщо вони виглядають турботливими і співчутливим, то, ймовірно, намагаються маніпулювати іншими. Такі якості особистості, на думку вчених, можуть бути через особливості мозкових структур. Зокрема, експерти вказують на мигдалеподібне тіло, що входить в лімбічну систему, як на винуватця холоднокровності і руйнівної поведінки. Людина з недостатньо активним або недостатньо розвиненим мигдалеподібним тілом може не відчувати емпатії або не стримувати насильство. Докладніше про ці дослідження дізнаєтесь у додаткових матеріалах.

Розвиток емпатії

Емпатія може бути вродженою здатністю, що дуже яскраво простежується у малюків. Якщо заплакав один – його обов'язково підтримають інші. Емпатія також розглядається як навичка, що набувається у процесі соціалізації і передбачає здатність приймати соціальні ролі й установки інших, намагаючись не враховувати власні упередження, інтерпретації і по-справжньому прислухаючись до іншої людини. Не дивно, що емпатія набувається з досвідом, адже простіше зрозуміти переживання іншої людини, якщо те саме доводилося переживати у своєму житті.
Неабиякий вплив на розвиток емпатії має спілкування з батьками. Порушення контакту з батьками травмує психіку дитини і негативно впливає на розвиток емпатії.
Після вступу дитини до дитячого садочка, школи до процесу виховання долучаються вихователі та вчителі [2]. Розвиток емпатії у дітей залежить від того, як педагог сприятиме розвиткові стосунків між дітьми, як він сам виявляє емпатію до учнів, як він допомагає їм вирішувати конфлікти. Так, учитель має заохочувати дітей дбати одне про одного, телефонувати до однокласників і цікавитися їхнім самопочуттям, коли вони хворіють, допомагати надолужити пропущений матеріал. Емпатійність дітей виявляється також у їхньому піклуванні про тварин, у ставленні до рідних.
Мистецтво є потужним джерелом розвитку емпатії. Милуючись картиною чи слухаючи приємну музику, людина немов поринає в новий світ, емоційно переживаючи, те, що хотів передати митець. Переглядаючи театральні вистави, спектаклі, гарні фільми, людина вчиться співпереживати героям, сприймати світ їхніми очима, розвиваючи в такий спосіб здатність до емпатії. Набути емпатійного досвіду можна, читаючи гарні літературні твори, уявляючи себе на місці героїв, переживаючи їхні почуття.
Самовиховання емпатії починається з накопиченням життєвого досвіду та емоційного багажу. Для початку дитина вчиться слухати іншу людину, вникати у тембр її голосу, стежити за зміною міміки, ділитися з нею враженням від почутого. Прагнути розібратися в собі – це важливий аспект розвитку емпатії. Дітям, підліткам буває важко пояснити свої емоційні проблеми, попросити допомоги у дорослих. Важливо навчитися аналізувати свої вчинки, слова, думки, коригувати їх у міру потреби. Тільки після того як людина усвідомить свої думки, почуття, прагнення, вона зрозуміє мотивацію інших людей [1].

Інклюзивна освіта і розвиток емпатії

Інклюзія, з педагогічного погляду, – це повне залучення УСІХ учнів в УСІ аспекти загальноосвітнього навчального простору, реформування загальноосвітніх шкіл і перепланування навчальних приміщень так, щоб вони відповідали потребам усіх без винятку дітей. Інклюзія – це розкриття особистості кожного учня за допомогою навчальної програми, яка є доволі складною, щоб забезпечити простір для розвитку, і водночас відповідає можливостям дитини.
Метою інклюзивної освіти є забезпечення рівного доступу до якісної освіти в умовах загальноосвітнього навчального простору, пристосованого до задоволення особливих освітніх потреб кожної людини; створення умов для вдосконалення системи освіти і соціальної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами через упровадження інноваційних технологій, зокрема інклюзивного навчання.
Відповідно до мети перед інклюзивною освітою стоять такі завдання:
·         запровадження інноваційних освітніх технологій для надання спеціальних освітніх послуг дітям з особливими освітніми потребами;
·         забезпечення психолого-­педагогічного, медико­-соціального супроводу дітей з особливими освітніми потребами;
·         упровадження інклюзивної моделі навчання в загальноосвітніх навчальних закладах;
·         розробка і використання спеціального навчально-­методичного забезпечення, реабілітаційних засобів навчання;
·         удосконалення системи підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів, які працюють в умовах інклюзивного навчання;
·         залучення батьків дітей з особливими освітніми потребами до участі в навчально­реабілітаційному процесі.
Переваги інклюзивної освіти подані на схемі «Переваги інклюзивної освіти».
Переваги інклюзивної освіти
Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для здорових дітей, членів їхніх родин і суспільства загалом. Взаємодія зі здоровими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, соціальному й емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами. Взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами і здоровими дітьми в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають чуйнішими, готовими до взаємодопомоги. Така співпраця сприятиме розвитку емпатії в учнів, доброзичливості та дружнього ставлення одне до одного [6, 2, 3].

Розвиток навичок емпатії у школі

Деякі інтерактивні (тренінгові) методи, що їх широко використовують під час викладання основ здоров’я і можуть використовувати на інших предметах, особливо ефективні для розвитку емпатії. Це, зокрема, робота в малих групах, рольові ігри та аналіз історій і ситуацій (case study).
Робота у групах. Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учневі уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення у групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і погляди інших, більше зважатимуть на них.
Рольові ігри – характеризуються обігруванням певних життєвих ситуацій і можливістю подивитися на одну й ту саму ситуацію з позиції різних соціальних ролей. Рольова гра допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії. Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу ліпше зрозуміти і висловити свої почуття, не боячись розкритися і бути висміяним. Через рольові ігри дитина вчиться перевтілюватися, при цьому розвиває душевність і таким чином починає розуміти емоційний світ іншої людини.
Аналіз історій і ситуацій – докладний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося у житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Учні аналізують поведінку персонажів, передбачають, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки. Завдяки цьому методу учні можуть аналізувати історії, які викликають співпереживання до героїв, а також на прикладах проявів емпатії у героїв історій навчаться самостійно виражати такі емоції.
У програмі предмета «Основи здоров’я» є окремі теми, що стосуються розвитку емпатії до навколишніх— дорослих та однолітків.

Тренінги для початкової школи
1 клас
Тема 1. Моя родина. У дітей формується уявлення про сім’ю як осередок любові, емпатії, взаємодопомоги та відповідальності.
2 клас
Тема 5. Друзі з особливими потребами. У ході заняття дізнаються, що відчувають люди з вадами здоров’я, якщо вони не мають друзів; наводять приклади видатних людей із вадами здоров’я, які досягли життєвого успіху; формується вміння висловити підтримку людям з особливими потребами.

Тренінги для основної та старшої школи
5 клас
Тема 1. Ти — особливий. Учні розвивають життєві навички позитивної самооцінки, самоусвідомлення і самовдосконалення, а також уміння запропонувати допомогу людям з обмеженими можливостями.
Тема 2. Ми — особливі. Розвиток навичок толерантності, протидії дискримінації, вміння працювати в команді, поважати особисті якості інших людей.
Тема 3. Про почуття і співчуття. Діти вчаться толерантно (у безоцінній манері) висловлювати свої негативні почуття (незадоволення, образу). Розвивають уміння розуміти почуття інших людей, співчувати і співпереживати.

Список використаних джерел:
1.     Бадалев А.А. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии / А. А. Бадалев,Т. Р. Каштанова // Групповая психотерапия при неврозах; под ред. Б.Д. Карвасарского , В.А.Мазуренко. – Л., 1975. – С. 11-19.
2.     Кравченко Г.Ю. Інклюзивна освіта / Г.Ю. Кравченко, Г.О. Сіліна. – Х. : Ранок, 2014. – 144 с.
3.     Лорман Т. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: [практ. посіб.] /Лорман Т., Деппелер Д., Харві Д.; [пер. з англ. Т. Клекота]. – К. : СПД-ФО Парашин І.С., 2010. – 296 с.
4.     РОЗВИТОК ЖИТТЄВИХ НАВИЧОК. Навчально-методичний посібник для роботи зі старшокласниками і випускниками інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.– Київ, 2011.
5.     Санникова О. П. Эмоциональность в структуре личности / О. П. Санникова. – Одеса: Хорс, 1995.
6.     Бойчук Ю. Д., Бородіна О. С., Микитюк О. М. ІНКЛЮЗИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ОСНОВ ЗДОРОВ’Я: [монографія].
7.     Рябовол Т. А. Соціально-психологічні чинники розвитку емпатії у молодших школярів загальноосвітніх навчальних закладів [Електронний ресурс] / Т. А. Рябовол. – Режим доступу до ресурсу: http://lib.iitta.gov.ua/5232/1/%D0%A1%D1%82(1).Pdf.
8.     Барбара Б. Х. Когда твой ребенок — психопат [Електронний ресурс] / Брэдли Хагерти Барбара. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://psy-practice.com/publications/psikhicheskoe-zdorove/kogda-tvoy-rebenok-psikhopat/.