Чесність.....
В сучасному світі наявність даної риси в людини викликає захоплення. Так часто зустрічаємось на життєвому шляху з брехнею, обманом, неправдивими свідченнями, байдужістю та відстороненістю оточення від проблем. Зустрічаємось з цим переглядаючи новини та телепередачі, читаючи газети, журнали, та ознайомлюючись з іншими ЗМІ. Вже практично неможливо відрізнити, де з того потоку інформації правда, а де ні. З екранів чуємо постійні обіцянки, докази тих чи інших подій. Але аналізуючи все побачене і почуте, робимо висновок, що вірити цим джерелам неможливо. І все тому, що відсутнє почуття довіри, яке можна заслужити, будучи чесним і дотримуючись обіцянок.
Бути чесним не так вже й легко, а з іншого боку, не настільки важко. Дуже люблю фразу (дослівно правда не пам’ятаю як вона звучить, але зміст приблизно такий) – «Мені не потрібно запам’ятовувати купу інформації, що саме і кому кажу, бо усім кажу правду». А й справді, коли ми можемо бути правдивими і висловлювати свої думки вголос, це надає нам відчуття свободи, незалежності від подій та обставин. В такому випадку добре нам, але не завжди приємно тим, до кого скерована наша чесність. Але бувають ситуації, коли ми готові пожертвувати власним спокоєм, лиш би не образити близьку нам людину, аби не завдати їй клопоту. В пріоритеті почуття тих, за кого ми хвилюємось, переживаємо.
В нашому близькому оточенні та суспільстві ми цінуємо тих, хто чесний. І зустрічаємось з такими ситуаціями щодня. Приємно, коли продавець не обрахує при покупці товару, а покупець при перерахунку решти виявить надлишок і поверне його; коли при вступі в навчальний заклад не вимагають додаткової оплати; коли при вирішенні некомпетентних нами питань фахівці не користають з нашого незнання і не обдурюють; коли на запитання про якість дорогого товару, який викликає сумнів, почуємо не запевнення в його супер можливостях, а реальну оцінку, бо без мінусів неможливо та й ще безліч різних прикладів.
Чесність в бізнесових справах – запорука успіху усіх: керівників, підлеглих, клієнтів і сфери, в яку спрямована конкретна діяльність. З чесними і правдивими людьми приємно вести будь-які справи. На них можна покластися у відповідальні моменти, їх обирають в партнери, спонсори, вони користуються авторитетом, довірою, визнанням та повагою.
Особливо цінною є дитяча чесність. Її потрібно виховувати змалечку і докладати до цього неабияких зусиль. В сім’ї в першу чергу має бути особистий приклад батьків, які для своїх дітей будуть друзями, людьми, яким можна довіряти у всіх відношеннях та ситуаціях. А довіра формується лише тоді, коли за провини є справедливе і чесне покарання, а за досягнення – нагорода. Бо діти брешуть, коли бояться своїх батьків, коли в тих немає часу розбиратись в правдивих обставинах і покарання призначаються незалежно від ситуації і її вирішення. Особлива заслуга батьків, коли в прикрій ситуації дитина чесно визнає свою провину, навіть коли ті знають правду, і отримає за це похвалу. Чесність потрібно заохочувати і підтримувати усіма можливими способами.
Найважче бути, напевне, чесним з самим собою. У кожного в певній ситуації спрацьовує механізм самозахисту від самого ж себе. Ми себе любимо, шкодуємо, виправдовуємось у власних очах. Вміння чесно визнавати власні недопрацювання, поразки, неправоту, справедливо оцінювати ситуацію і її учасників, не шукаючи винними у цьому інших заслуговує на похвалу.
Будучи християнином, особливо практикуючим, чесність з переліку багатьох чеснот, повинна бути чи не найпершому місці. Людина, яка відвідує храм в неділі і свята, не раз є прикладом доброго і правдивого життя. Дивлячись на неї, оточення так чи інакше оцінює її з різних ракурсів і в різних сферах. Дуже прикро, коли християнин не дотримується принципів чесності. Тоді думка про нього і про громаду, до якої він належить, є негативною. Звичайно, по одній людині судити не зовсім вірно, але так влаштоване людство. Заслужити довіру потім буває досить складно.
Чесним потрібно бути з Богом, і не лише в приватній молитві, а й перед сповідником, який є посередником між людиною і Господом. Проте іноді є речі, про які сповіднику соромно признатись, особливо коли це активний парафіянин храму. Виникає думка: «А що ж священик подумає про мене?». Такі думки потрібно зразу ж відкидати. Ми люди, нам властиво помилятись. Сповідь це і є той місточок, завдяки якому ми можемо крок за кроком йти до досконалості, святості, просити прощення та навернення. Та й знаємо, що без відвертості, правдивості, сповідь наша може бути неважною. Тому чесність в тайні покаяння є настільки важливою.
Але в житті бувають моменти, коли чесність може стати не стимулом а вироком. І в даній ситуації я сама не можу вибрати однозначно правильного варіанту. Його напевне й неіснує. А стосується це людей важкохворих. Є люди, які дуже переймаються і все глибоко приймають до серця. В одних ситуаціях лікування проходить успішно і неодноразово, але нав’язлива думка не дає спокою і хвороба повертається щоразу. А в інших випадках повідомлення про якусь хворобу, можливо навіть і не настільки страшну, викликає в людини повну апатію і відсутність бажання боротись за власне життя. Такі люди мало того, що собі не допомагають ніяким чином, не дають цього зробити рідним. Вони настільки входять в ситуацію своєї недуги, що це може навіть пришвидшити її розвиток і призвести до найгірших наслідків. Є люди, яким знання, усвідомлення і розуміння свого стану надає сил для боротьби, для життя, навіть якщо воно занадто коротке. Вони стають світлом і своєрідним прикладом для близьких, надихають їх на звершення того, на що не зважувались протягом усього попереднього життя. А якщо глянути з іншого ракурсу, кожна людина заслуговує на те, щоб з нею були чесними. Це її життя, і вона має повне право зробити свій особистий вибір.
Комментариев нет:
Отправить комментарий