ДОПОМОГА МОЖЕ БУТИ РІЗНОЮ

Батьки, які практично одразу надають дітям повну самостійність у приготуванні уроків, так само не праві, як і ті, хто надмірно опікує дітей. «Уроки задані тобі, а не мені!» — таке байдуже ставлення батьків до важливих для школяра справ викликає у дітей образу, через що страждає якість виконуваних завдань. «Ну, що нам на сьогодні задано?» (при цьому батьки розкривають підручники і зошити) — така позиція батьків формує у дитини безвідповідальність, упевненість, що все буде зроблено і без особистих зусиль. Що ж слід, а чого не слід робити батькам у процесі спільного приготування уроків? Як привчити дитину до виконання домашніх завдань? Це питання, до якого ми з вами повертаємося знову і знову. 1. Перевірте, чи правильно організоване робоче місце дитини. Джерело світла має бути розташоване спереду і зліва, на столі не повинно бути ніяких зайвих предметів. 2. Уточніть розпорядок дня, визначте разом з дитиною час, коли вона сяде за уроки. Приступати до виконання домашнього завдання найкраще через годи-ну-півтори після повернення зі школи, щоб дитина встигла відпочити від занять, але ще не втомилася від домашніх розваг та ігор з товаришами. 3. Сплануйте із дитиною послідовність приготування уроків і спробуйте заздалегідь визначити, скільки часу їй знадобиться для виконання кожного завдання. Спершу краще виконати невелике завдання, яке подобається дитині, — це допоможе їй зосередитися і включитися в роботу на емоційному піднесенні. Потім — найскладніше, доки вона ще не стомилася. Творчі роботи краще залишити на закінчення — їх не варто обмежувати в часі. Перед початком виконання будь-якого завдання запитайте дитину: «Як ти гадаєш, скільки хвилин тобі знадобиться, щоб його ви­конати?». Поставте перед дитиною годинник і після закінчення роботи обов'язково зверніть її увагу на те, скільки часу витрачено насправді. Це сприяє вихованню організованості й формує «відчуття часу». 4. Контролюйте виконання наміченого разом із дитиною плану роботи. Підвищена розсіяність уваги природна для багатьох дітей. Подолати її дитині має допомогти дорослий. Навички роботи, придбані в перші роки навчання, залишаються на все життя. Звичка працювати чітко й організовано допоможе впоратися з великими навантаженнями, які чекають на неї далі. Найголовніше, дитина повинна знати, що на робочому місці працюють, а не граються, малю­ють, їдять цукерки. 5. Допоможіть дитині, якщо вона зіткнулася з нездоланними труднощами. Не слід підміняти діяльність дитини своєю. Навчання — це праця, воно вимагає зусиль і напруження. Дитина повинна вчитися самостійно долати труднощі. Однак, якщо на даному етапі трудність для неї нездоланна, обов'язково допоможіть! Інакше досвід неуспіху може закріпитися й призвести до явища, яке психологи називають «вивченою безпорадністю». Якщо тривалі зусилля безуспішні, дитина перестає вірити в свої сили, стає пасивною, безініціативною. Але якщо дитина старається і не може впоратися із завданням, треба вміти відрізнити цей випадок від ситуації, коли вона зловживає вашою допомогою і звертається до вас через будь-яку дрібницю. Ви можете поставити їй умову: «Я можу відповісти тільки на два (три, чотири) твоїх запитання. Спробуй виконати завдання сам, а два найскладніші питання ми з тобою розглянемо разом». 6. Надавайте дитині емоційну підтримку. Школа ставить перед дитиною серйозні вимоги, упродовж дня дитина має велике емоційне та інтелектуальне навантаження. Завдання дорослого — «бути поруч», разом з дитиною радіти її успіхам і переживати її невдачі та труднощі. Погана оцінка — серйозне покарання для дитини. Якщо ви бачите, що дитина засмучена, не варто виказувати їй своє незадоволення. Передусім їй зараз потрібна ваша підтримка, розуміння, готовність розділити її почуття. Драматизування шкільних невдач, надмірні вимоги і моральний тиск можуть обернутися неврівноваженістю дитини, боязню неспроможності, передчуттям нових невдач. 7. Не давайте дитині додаткових домашніх завдань і не примушуйте переробляти погано виконану роботу. Можна запропонувати перевірити її і виправити помилки, але переписувати не слід. Повторне виконання вже зробленого завдання дитина сприймає як безглузду, нудну справу. Вона відбиває охоту вчитися, позбавляє віри в свої сили. 8. Поступово знижуйте ступінь контролю. Пряму участь у виконанні уроків можна буде згодом замінити своєю присутністю. Потім сидіти поруч із дитиною не впродовж усього часу виконання домашнього завдання, а лише кілька перших хвилин, підходячи до неї на деякий час під час виконання роботи. Незмінними мають залишитися тільки інтерес та увага до життя вашого учня чи учениці.